Термінологічний словник з історії

Найдавніші часи
Археологія – наука, що вивчає минуле за речовими історичними джерелами
речові (матеріальні) пам'ятки та реконструює за ними давню історію людства.

Історичні джерела – це носії інформації, за якими вчені з’ясовують умови життя в попередні часи.

Археологічна культура – це комплекс подібних між собою археологічних пам’яток, що відносяться до одного часу і поширені в певній місцевості.

Палеоліт - давня кам'яна доба, початковий і найтриваліший період історії людства. Кінець палеоліту датується ХІІ – Хтис. до н.е.

Мезоліт – середня кам’яна доба, період кам’яної доби (ХІІ-VIIтис. до н.е.), що був перехідним між палеолітом і неолітом. Винайдено лук і стріли. З’явилися перші навички у виробленні глиняного посуду.

Неоліт - новий кам'яний вік, заключний період кам’яної доби (X-поч.IIIтис. до н.е.). Початок переходу від привласнюючих форм господарства до відтворювальних, створюються культурно-історичні області, широко поширюються вироби із кераміки. На території України неоліт датується VIII – IVтис. до н.е.

Енеоліт – мідна доба, назва перехідного часу від заключного періоду кам’яної до бронзової доби, характеризується появою виробів із міді. Поруч із мідними знаряддями праці одночасно використовувалися і кам’яні, які переважали. Найдавніші мідні предмети датуються VІІІ – Vтис. до н.е. На території України енеоліт датується IV – ІІІтис. до н.е. Період формування великих спільних за походженням суспільних об’єднань, розквіту патріархату.

Бронзовий вік - історичний період (кінець IV — поч.I тис. до н. е.), який характеризується виготовленням і використанням бронзових знарядь праці і зброї, появою кочового скотарства, поливного рільництва, писемності, рабовласницьких держав. На території України бронзовий вік датується ІІІ – ІІтис. до н.е.

Ранній залізний вік – період ранньої історії людства (І тис. до н.е.), який характеризується використанням і поширенням виробів із заліза. На територію України техніку виготовлення і обробки заліза принесли кіммерійські племена.

Колонізація - заселення незайманих земель або захоплення чужих територій із подальшим їхнім заселенням.

Доба Київської Русі. Галицько-Волинська держава

Віче – народні збори, на яких вирішувалися важливі народні справи.

«Десятина» - в Київській Русі називали частку доходів великого князя, що надавалася для потреб давньоруських церков.

Дружина – збройний загін у Русі, що становив постійну військову силу у князя

Племінний союз - об'єднання кількох племен. Східнослов’янські племінні союзи об'єднувалися переважним чином на основі господарських.

Князь – у ранньому середньовіччі у слов’ян так називали воєначальника племені, союзу племен, військової дружини. З переходом від первісно-родових до феодальних суспільних відносин князівська влада почала переходити у спадок і стала позначати титул голови феодальної монархії. У пізніші часи так називали власника вищого шляхетського титулу.

Язичництво - з давньоруської мови "народ", будь-яка політеїстична релігія. На Русі язичництво було поширене до насадження християнства. Його сутність полягала в обожненні сил природи й культі предків.

Християнство - один з напрямків єдинобожжя, який зародився на сході Римської імперії. Поряд з ісламом та буддизмом входить в число трьох світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині. На відміну від християнства іслам та іудаїзм не визнають Ісуса Христа як одну з іпостасей Всевишнього.

Автокефалія – незалежність, самврядування православних церков.

Роздробленість – доба роздробленості, історичний період в історії Київської Русі (сер.ХІІ – ХІІІст.). Характеризується зміною державного устрою Київської Русі та форми її правління. Від централізованої монархії управління державою перейшло до колективного сюзеренітету (об’єднання найважливіших князів), узаконеного Любецьким з’їздом. Устрій Київської Русі часів роздробленості можна порівняти з сучасними федераціями — державами, що складаються з кількох державних утворень, за якими зберігається певна самостійність.

Вотчинне землеволодіння – спадкове землеволодіння. Правовий статус "отчини" як родової власності, спадкового володіння певної князівської лінії було закріплено постановою Любецького з'їзду князів.

Бояри – представники родоплемінної знаті та верхівка дружинників, які займали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою.

Смерди – члени громади, вільні селяни, які жили на власних землях і княжих наділах

Руська правда - збірка норм давньоруського права

"Слово про закон і благодать" – твір написаний київським мітрополитом Іларіоном, присвячений Володимиру Великому, в якому обгрунтовується ідея рівноправності Русі в сім’ї народів й уперше Київ характеризується як столиця.

Ікони - живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

Билини - руські народні епічні пісні

Мозаїка – зображення або визерунок, зроблений з окремих, щильно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців і т.ін.

Літопис – історичний твір, в якому розповідь про події та факти подаються за роками.

Фреска – картина, написана фарбами по свіжій вологій штукатурці.

Книжкова мініатюра – художнє оздоблення рукописів, зроблений від руки малюнок, багатобарвна ілюстрація або заставка, кінцівка. Видатні зразки книжкової мініатюри - Остромирове євангеліє (1056 – 1057рр.), Ізборник Святослава (1073р.)

"Слово о полку Ігоревім"– найдавніша пам’ятка давньоруської літератури та історичне джерело. Створена 1187р.

"Повість минулих літ" – давньоруський літопис, визначне писемне джерело історії України. Складений ченцем Нестором у 1113р.

Українські землі у складі Великого Князівства Литовського та інших держав (др.пол. ХІV – пер.пол ХVІст.)

Шляхта - привілейований суспільний соціальний стан, форма аристократії, який утворився на основі зближення родової знаті з військовослужилою верствою і отримала значні пільги.

Панщина – примусова неоплачувана праця залежних селян у господарстві пана-землевласника.

Магдебурзьке право – міське прааво, за яким міста частково звільнялися від підпорядкування центральній адміністрації, влади феодалів і створювали органи самоврядування.

Магістрат – міське самоврядування.

Цехи – об’єднання міських ремісників однієї чи споріднених спеціальностей для захисту своїх інтересів, виробництва й збуту своїх товарів.

Фільварок – шляхетське господарство, в якому використовувалася праця покріпачених селян.

Українські землі в др. пол. ХVI - пер.пол. ХVІІIст.

Козак – термін тюркського походження, що означає вільну людину, шукача пригод, бурлаку; водночас уживався на означення охоронця кордонів, вправного вояка тощо.

Українська шляхта - вищий суспільно-політичний, привілейований, провідний соціальний стан, аристократія в Давній Русі-Україні, Галицько-Волинський державі, Великому Князівстві Литовському, Речі Посполитій, Козацькій державі та інших державних утвореннях на теренах України.

Реєстрове козацтво - частина українського козацтва, яка перебувала на державній військовій службі і була записана в окремий список — реєстр.

Запорізька Січ - військово-суспільний і духовний центр українського козацтва.

Козацька Старшина - військовий та адміністративний керівний орган Запорізької Січі, реєстрового козацтва, Гетьманщини, а також Слобідської України.

Клейноди – дорогоцінні знаки старшинської влади.

Греко-католицька церква – християнське об’єднання, створене Берестейською унією в 1569р.

Братство – релігійно-громадська організація міського населення при православних (згодом і греко-католицьких) парафіях в Україні та Білорусі.

Національно-визвольна війна - назва історичного періоду 1648—1657 років та повстання під проводом Богдана Хмельницького, під час яких Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель, на базі яких постала козацька держава «Військо Запорозьке» на чолі з гетьманом, що проіснувала до 1760-их років.

Військо Запорізьке - у XVI столітті офіційна назва козацького війська з центром у Запорозькій Січі, а з середини XVII століття — української козацької держави на чолі з гетьманом.

Гетьманщина - українська козацька держава.

Руїна – період історії України кінця XVIIст., що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом. В наслідок громадянської війни територію України по Дніпру було поділено на дві частини – Лівобережну і Правобережну.

Конституція – основний закон країни, який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію

Малоросія - у ХVІІІ ст. в Російській імперії так почали позначати Лівобережну Україну. Назви Малоросія, малоросійський, малоросіяни вживалися стосовно всієї підросійської України упродовж XIX і поч. XX ст. "Малоросія" виведено від назви "Мала Русь", якою у ХIV ст. візантійці називали Західноукраїнські землі (Галицько-волинське князівство) через створення в межах загальноруської мітрополії власної мітрополії: Київську митрополію називали Велика Русь ( в грецькій огласовці — Росія), Галицьку – Мала Русь.

Малоросійська колегія - колегія Російської імперії, утворена 1722 року замість Малоросійського приказу для контролю за діяльністю українського гетьмана і генеральної старшини.

Козацьке бароко - назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Козацькі літописи - історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам.

Українські землі в др.пол.ХVІIІст. – 1914р.

Нова (Підпільненська) Січ - адміністративний і військовий центр запорозького козацтва в 1734—1775 роках. Остання Запорозька Січ, створена з дозволу та під контролем Російського уряду.

Задунайська Січ - військово-державна організація колишніх запорозьких козаків, яка виникла після зруйнування царськими військами Нової Січі й ліквідації Запорізького козацького війська у червні 1775 року в нижній течії Дунаю.

Коліївщина - селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 році проти кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі.

Паланка – адміністративно-територіальна та господарська одиниця Війська Запорозького Низового

Зимівник – господарство фермерського типу, ведене на запорозьких землях старшинами і козаками.

Промисловий переворот - перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до великого машинного фабрично-заводського виробництва, який обумовив підвищення продуктивності праці і збільшення значення у суспільному житті буржуазії та пролетаріату.

Нація – історична спільність людей, основана на основі спільності території, яку вони населяють, мови, особливостей культури і характеру, економічних зв’язків.

Національне відродження – культурно-політичний процес, у ході якого етнос (народ) починає відчувати себе як нація.

Декабристи – офіцери російської армії які за допомогою збройної сили планували встановити у Росії конституційний лад.

Масонство – суспільний морально-етичний рух у вигляді закритої організації, який сповідує ідею Бога – Великого Майстра Всесвіту. Основні принципи руху – свобода, рівніть, братерство. В Україні масонство поширюється в кін. ХVIII ст. Центром руху став Київ.

Романтизм - ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці ХVIII ст. у Німеччині, Англії й Франції. На території України поширився з поч. ХІХ ст. Характерні ознаки романтизму - заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини. Його ідеологія спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу людської особистості, до психологічних проблем її внутрішнього "Я".

Земства - виборні органи місцевого самоврядування (земські збори, земські управи) в Російській імперії та Російській Республіці. Введені земською реформою 1864р.. Завідували освітою, охороною здоров'я, будівництвом доріг тощо. Скасовані у 1918р. декретом Радянського уряду.

Громадівський рух – суспільно-культурницька діяльність напівлегальних, непартійних об’єднань "громад" у др. пол. ХІХст. Одним з головних напрямків діяльності громад була організація україномовних недільних шкіл для дорослих, організація бібліотек, семінарів та друкування україномовної літератури. Являє собою організаційну форму українського національно-визвольного руху 60-90-х рр. ХІХст.

Братство тарасівців – братерство тарасівців, тарасівці, таємна студентська організація, створена в Полтаві в 1891р. Її учасники дали клятву на могилі Тараса Шевченка "всіма засобами поширювати серед українців безсмертні ідеї Великого Кобзаря". Тарасівці висунули політичні постулати визволення української нації з-під російського панування, повної автономії для всіх народів Російської Імперії та соціальної справедливості. Активно залучили до товариства однодумців з різних міст (Чернігів, Київ, Олександрія, Херсон, Одеса та ін.). Найбільший успіх тарасівці мали у Харкові. У 1893р. частину членів Братства тарасівців було заарештовано, проте організація продовжувала діяти до кінця 90-х років XIXст.

Трудова міграція - переміщення працездатної особи, що супроводжується перетинанням державного кордону (зовнішня трудова міграція) або меж адміністративно-територіальних одиниць країни (внутрішня трудова міграція), з метою працевлаштування на певний термін.

Політична партія – добровільне об’єднання людей, що представляє волю певної соціальної групи, прагне оволодіти державною владою, впливати на формування та політику органів держави відповідно до своєї програми розвитку суспільства.

Українофіли – представники суспільно-політичного руху українофільства (60-80-ті рр. ХІХст.), прихильники української ідеї. Головне гасло Україна "була, є і буде". Себе українофіли називали "народолюбцями".

Москвофіли – суспільно-політичний рух на Західній Україні, представники якого вірили у прогресивну роль Росії в житті всього слов’янства і заперечували існування українського народу. Пропагували ідею "єдиної, неподільної російської народності" від Карпат до Камчатки. Отримував широку фінансову підтримку з боку російського уряду.

Народовці - суспільно-політична течія серед молодої західно-української інтелігенції ліберального напрямку, що виникла в 60-х роках ХІХст. у Галичині. Діяльність народовців спрямовувалася на розвиток національної самосвідомості українців. Підтримували контакти із наддніпрянськими громадівцями.

Нова ера – порозуміння між Австро-Угорським урядом і українськими громадівцями. У відповідь на лояльність українців до Австрійської влади остання мала з однаковою прихильністю ставитися як до поляків, так і до українців. Передбачалося надання українцям певної кількості місць в Австрійському парламенті і Галицькому сеймі, розширення прав української мови в адміністрації та судах, відкриття трьох українських гімназій, збільшення кількості українських кафедр у Львівському університеті та ін. Активні поборники з української сторони – В.Антонович, О.Барвінський, О.Кониський. "Нова ера" не подолала україно-польських суперечностей і у 1894р. сторони відмовилися від новоерівської політики. Лише частина передбачених в угоді заходів була виконана.

Меценат – римський політичний діяч І ст. до н.е., який щедро підтримував письменників і поетів. У переносному значення слово "меценат" – покровитель мистецтва і літератури.

Аматорський театр – любительский театр.

Професійний театр – у сучасному розумінні класичний театр. Перший професійний театр в Україні "Руська бесіда" відкрився у 1864р. у Львові. У 1882р. з ініціативи М.Кропивницького в Єлисаветграді почала працювати перша українська професійна трупа – Товариство українських акторів.

Модернізм – напрям у мистецтві, якому притамання заперечення реалізму, традиційних форм, пошук нових естетичних форм.

Реалізм - стиль і метод у мистецтві й літературі, який прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. В Український літературі реалізм поширюється з др.пол. ХІХст. І зокрема у творах М.Вовчок, І. Франка, І.Нечуя-Левицького.

Монополія – виключне право окремої особи, групи людей, держави тощо на виробництво, торгівлю, промисел і т.п.

Україна в Першій світовій війні

Світова війна - глобальне протиборство коаліцій держав із застосуванням засобів збройного насильства, що охоплює велику частину країн світу. Термін зазвичай відносять до двох безпрецедентних конфліктів, що відбувалися протягом 20-го сторіччя Першої світової війни (1914-1918рр.) та Другої світової війни (1939-1945рр.).

Союз визволення України - політична організація, утворена у Східній Галичині 4 серпня 1914р., головною метою якої було проголошення самостійності та соборності України.

Головна українська рада - міжпартійна організація, яка мала перебрати на себе функції єдиного представницького органу східної Галичини. Утворена 1 серпня 1914р. у Львові представниками Української національно-демократичнаої, радикальнаої і соціал-демократичної партій. Програма Головної Української Ради передбачала такі основні завдання: вироблення загального напряму української політики, вирішення національно-політичних справ у зв'язку з війною, виступ у ролі єдиного політичного представника галицьких українців на міжнародному рівні, формування національного війська. Головною політичною вимогою організації було виборення державної самостійності України.

Галицько-Буковинське генерал-губернаторство - тимчасова адміністративно-територіальна одиниця, створена царським урядом Російської імперії наприкінці 1914р. на відвойованих російськими військами землях Галичини, Буковини і Посяння з центром у місті Чернівці. Проіснувало до 1917р. Одним з основних завдань російської окупаційної адміністрації стало нищення українства в усіх його проявах – політичному, релігійному і культурному. За постановою російського генерал-губернатора відбувалися масові депортації української інтелігенції в глиб Росії.

Українська революція і державотворчий процес

Самостійники – учасники, прибічники національного руху, руху за незалежність своєї держави.

Універсали УЦР – звернення декларативно-програмного характеру до українського народу, опубліковані в 1917-1918 рр. Українською Центральною Радою.

Генеральний секретаріат - виконавчий орган, уряд, сформований Українською Центральною Радою. Заснований 15 червня 1917р.. До складу органу входило вісім генеральних секретарів яких очолював генеральний писар (В.Винниченко).

Народний секретаріат – перший радянський уряд в України затверджений 17.12.1917.

Українізація армії – процес українізації військових частин і створення української армії (1917р.). Провідна роль в цьому процесі належала самостійникам, на чолі з М.Міхновським, які виступали за створення в Україні міцної регулярної армії. Через негативне ставлення Центральної Ради до регулярних армій (вважаючи їх основою мілітаризму), самостійники самочинно розпочали українізацію війська.

Директорія - найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918р. до 10 листопада 1920р. Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918р.

Українська Галицька армія (УГА) - назва регулярної армії ЗУНР (ЗО УНР) після договору з Добрармією генерала Антона Денікіна (17 листопада 1919р.); до цієї дати відома як Галицька армія (ГА).

УСРР - Українська Соціялістична Радянська Республіка. Назва України в Складі СРСР до 1937р.

"Воєнний комунізм" – здійснювані більшовиками в 1917 – 1921рр. соціально-економічні перетворення на підконтрольний ним території колишньої Російської імперії. Ця політика передбачала: проведення повної націоналізації всіх підприємств, мілітраризацію праці, жорсткий централізм, введення продрозверстки, скасування товарно-грошових відносин, натуралізацію в оплаті праці, урівнення в розподілі матеріальних благ.

Українські землі 1921 – 1939рр.

Індустріалізація - Індустріаліза́ція в УСРР - це комплекс заходів з прискореного розвитку промисловості у період другої половини 20-х до кінця 30-х років. Здійснювана, головним чином, за рахунок перекачування коштів із сільського господарства: спочатку завдяки «ножицям цін» на промислову і сільськогосподарську продукцію, а після проголошення курсу на форсування індустріалізації (1929р.) — шляхом продрозкладки. Особливістю радянської індустріалізації був пріоритетний розвиток важкої промисловості та воєнно-промислового комплексу.

Українізація - політичне просування і впровадження елементів української мови та української культури, в різних сферах суспільного життя. У 20-30-х рр. була складовим елементом загальносоюзної кампанії коренізації.

Автокефальна церква - православна церква, яка має цілковиту самостійність у розв'язанні організаційних і культових питань.

Форсована індустріалізація – створення великого машинного виробництва, передусім важкої промисловості (енергетики, металургії, машинобудування, нафтохімії та інших базових галузей) прискореними темпами. Форсована індустріалізація проводилася в СРСР в кін.20 – поч.30-х рр. з метою подолання економічної відсталості, здобуття техніко-економічної незалежності СРСР, створення економічної бази для побудови комунізму, забезпечення всебічної обороноздатності СРСР й перетворення його на наймогутнішу державу світу. Індустріалізація здійснювалась на основі не реальних планів екстенсивним шляхом: не за рахунок новітньої техніки і технологій, а за рахунок будівництва великої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих.

Стаханівський рух - масовий робітничий рух за підвищення продуктивності праці, досягнення високих виробничих показників започаткований у 1935р. на Донбасі.

Колективізація - створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150% і знищення приватного господарства на селі (буржуазного елементу).

Розкуркулення - операція експропріації селянських господарств у 30-ті роки XX, складова частина примусової колективізації. Формально спрямована проти найзаможніших селян, т.зв. куркулів, на практиці вилилась у репресії проти значної кількості середняків, які в Україні складали дві третини селян.

Закон про п’ять колосків - репресивний радянський закон часів Голодомору, який передбачав за розкрадання колгоспного і кооперативного майна «розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом'якшуючих обставин позбавленням свободи на термін не нижче 10 років з конфіскацією всього майна». Амністія заборонялась. На літо 1933р. за цим законом було засуджено 150000 осіб. Зокрема, засуджували дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.

Голодомор - масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Осадництво – аграрна політика Польського уряду спрямована на послаблення економічної бази українського селянства і зміцнення польського елементу на селі в Західній Україні та Західній Білорусі. Польські переселенці з числа військових мали можливість безкоштовно отримати до 45 га землі на Західній Україні, а переселенці-добровольці придбати землю за пільговою ціною в кредит на 30 років зі звільненням від оплати у перших 5 років володіння.

Пацифікація - репресивна акція, проведена польською владою у вересні-жовтні 1930р. за наказом Юзефа Пілсудського, із застосуванням поліції та армії проти українського цивільного населення Галичини. Пацифікація була проведена у відповідь на «саботажну акцію» ОУН і супроводжувалась масовими арештами, побиттям людей, закриттям і руйнуванням українських установ в Галичині. Наслідком акції стала подальша значна радикалізація українського руху опору на західно-українських землях.

Русофільство - мовно-літературна і суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття у 1819—1930-х рр. Обстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність з російським народом і Росією.

Русинство – громадський рух на Закарпатті представники якого вважали жителів краю окремим слов’янським народом.

Україна під час Другої світової та Великої Вітчизняної воєн (1939 – 1945рр.)

План "Ост" - секретний план уряду Третього Рейху з проведення освоєння земель Східної Європи, і її німецькій колонізації після перемоги над СРСР. Розроблений у 1941 р.

Новий порядок – окупаційна політика нацистської Німеччини на завойованих нею територіях. Окупаційна політика проводилась згідно з планом "Ост". На території України було утворено рейхскомісаріат "Україна", західноукраїнські землі було приєднано до польського генерал-губернаторства. Нацисти прагнули створити на завойованих територіях "життєвий простір для німецької нації". Місцеве населення планувалося перетворити у рабів, інтелігенцію ліквідувати. На окуповані території мали намір переселити близько 10млн. німців, а місцевих жителів передбачалося залишити близько 14млн. чол.

Голокост – знищення значної частини єврейського населення Європи внаслідок нациської політики геноциду в 1939 – 1945рр.

Колабораціонізм – добровільне співробітництво окремих груп чи прошарків населення із загарбниками на територіях окупованих ними країн.

Рух Опору - поняття, що вживається на означення підпільної і повстанської боротьби народів Європи проти окупації Німеччиною та її союзниками. З початку 1960-х pp. під поняттям рух опору розуміється боротьба за національні, політичні та громадянські права народів, що перебували під контролем комуністичних режимів СРСР, країн Східної Європи.

Депортація – примусове, за наказом органів державної влади, виселення осіб чи груп населення, а інколи й народів, із місць постійного проживання.

Радянізація - насильницьке насаджування на певній території норм економічного, суспільно-політичного, культурного життя, що було характерним для тоталітарного Радянського Союзу.

Нюрнберзький процес - міжнародний судовий процес над колишніми керівниками гітлерівської Німеччини. Проходив у м. Нюрнберг з 20 листопада 1945 по 1 жовтня 1946 р. в Міжнародному військовому трибуналі.

Україна 1945 – поч.ХХІст.

Операція "Вісла" - етнічна чистка, здійснена у 1947 році під керівництвом Радянського Союзу, Польщі, Чехословаччини. Полягала у примусовій депортації (виселенні) з використанням збройних сил вказаних країн українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і
Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945р. належали Німеччині, а також у різні регіони СРСР.

Ждановщина – радянська ідеологічна кампанія запроваджена секретарем ЦК КПРС А.Ждановим в 1946р. Вона спрямовувалася на відновлення ідеологічного контролю над суспільством, який було послаблено за часів ІІ Світової війни. Згодом перетворилася на культурну настанову, за якої усі радянські митці, письменники та інтелігенція в своїй творчості мали притримуватись основної лінії Партії. Ця настанова передбачала переслідування митців, що відхилялися від цієї генеральної лінії. Метою заходів були - нейтралізація патріотично налаштованої інтелігенції, культурно-ідеологічна ізоляція країни, зміцнення тотального контролю над суспільством, відтворення образу зовнішнього і внутрішнього ворога.

Лисенківщина – політична кампанія (сер.30-х – поч.60-х рр. ХХст.) з переслідування групи генетиків. Вона включала у себе заперечення науки генетики та тимчасову заборону генетичних досліджень в СРСР. Кампанія отримала назву від Т.Д.Лисенка, який став її символом. У переносному значенні лисенківщина – це будь яке адміністративне переслідування вчених за їх політично "некоректні" наукові погляди.

Лібералізація - послаблення державного контролю над різними видами діяльності.

Політична реабілітація - поновлення доброго імені, репутації несправедливо заплямованої або безпідставно звинуваченої людини. По смерті Сталіна були вжиті заходи для поновлення доброго імені жертв сталінського терору як після їх смерті, так і за життя. Було реабілітовано багато несправедливо засуджених українських письменників, митців та деяких учених, більшість з яких репресованих за час «культу особи» Сталіна. Реабілітації не підлягали керівники і співробітники великих політичних опозицій 1920 і 1930-х pp.

Відлига - неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х — поч.1960-х рр.). Його характерні риси - певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя. В цей період засуджено культ Сталіна, реабілітовано велику кількість політв’язнів, повернутто депортовані народи.

Раднаргоспи - ради народного господарства, державні органи територіального управління й планування промисловістю УРСР і СРСР, що існували 1918–1931рр. і 1957–1965рр..

Шістдесятники - назва нового покоління радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру та політику в СРСР в другій половині 1950-х рр. — і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років. Вони являли собою внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного державного режиму
Дисидентство - рух, учасники якого в Україні виступали за демократизацію суспільства, за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність.
Застій - назва одного з останніх періодів існування радянської економічної та політичної системи (середина 1970 - середина 1980-х років). Цей період пов'язують з ім'ям Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, під час правління якого (1964-1982рр.) складалися передумови глибокої системної кризи — економічної та соціальної, які врешті призвели до краху радянської економіки та політичного розпаду СРСР.

Номенклатура – працівники, призначені чи затверджені вищими органами на будь-які посади.

Дефіцит – з лат. "не вистачає", коли в економіці відбувається перевищення попиту над пропозицією.

Самвидав - видавані поза цензурою підпільні листівки, брошури, книжки й періодичні видання.

Правозахисник - у широкому розумінні це кожна людина, яка сповідує філософію верховенства прав людини.